новости телевидения

Володимир Шейко — художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського Радіо, керівник Об’єднання художніх колективів "Музика" Українського Радіо, народний артист України, лауреат Шевченківської премії. Шейко народився у Харкові в родині диригентів-хормейстерів, закінчив Київську державну консерваторію за фахом "оперно-симфонічне диригування" та "хорове диригування". З 1988 року працював диригентом-постановником Київського академічного театру оперети, а з 2005 року очолив Симфонічний оркестр Українського Радіо.

Суспільне Культура поспілкувалося з Володимиром Шейком про його 20-річний шлях з Симфонічним оркестром Українського Радіо, роботу після початку повномасштабного вторгнення, гастролі за кордоном та імперський вплив росії через музику у світі.

Пропонуємо вашій увазі частину інтерв’ю Суспільне Культура.

— Наступного року виповниться 20 років з моменту, коли ви очолили Симфонічний оркестр Українського Радіо. В одному з інтерв'ю ви казали, що оркестр тоді занепадав і ви прийшли туди як до певної міри кризовий менеджер. Який шлях пройшов колектив з того часу до сьогодні?

— Наш оркестр у цьому році відзначатиме 95-річчя, це колосальний мистецький та історичний шлях. Симфонічний оркестр Українського Радіо — один із найстаріших музичних радіоколективів Європи. Після оркестру Лейпцизького радіо (1923) та Радіо Нідерландів (1925) був заснований Симфонічний оркестр Українського Радіо у 1929 році, й лише через рік після того (1930) — Симфонічний оркестр BBC. Так починався світовий музичний радіоефір. Наш оркестр працює 95 років безперервно, зокрема й у часи Другої світової війни. Оркестр працював від дня свого заснування до сьогодні, і, ясна річ, він має величезну кількість досягнень, гастрольний, радіо- та ефірний досвід. Видатні музиканти та диригенти працювали з цим оркестром, усі вони — яскраві особистості в мистецькій історії України та світу.

До 1999 року оркестр був лідером серед оркестрів України. Його запрошували на всі державні заходи, на головні концертні майданчики. Але... На кожен творчий колектив впливають процеси в державі, фінансування тощо — існує маса нюансів, як і в будь-якій організації. У наступні шість років лідерські позиції оркестру були дещо втрачені й саме тоді я був запрошений його очолити. Так, я прийшов у 2005 році не в найкращі часи оркестру й мені треба було швидко його відновити.

Я не знав, яким буде цей шлях. Я вважав, що потрібно буде близько півтора року на "розкрутку" колективу, але мені вдалося зробити це значно швидше — через шість місяців. Ми стрімко увірвалися в український і столичний культурний світ із нашими новаціями, енергією, бажанням музикантів повернути оркестру колишню славу, повернутися до тих країн, де вони були, а також відкривати нові світи.

— Про плани оркестру — які відкриття чекають на нас далі.

— Наше життя зараз, на жаль, має недалекий горизонт планування... Так, у нас є плани на рік, але вони весь час коригуються багатьма чинниками, зокрема можливістю фінансування та наявністю творчих кадрів — у нас, як і у всій країні, була ситуація відтоку кадрів за кордон. Це все впливає на пульс життя будь-якого оркестру або творчого колективу, адже в нашому випадку не існує масового випуску фахівців. В мистецьких навчальних закладах це не є великими, наприклад, інженерними курсами, а персональна робота з кожним студентом, індивідуальне виховання кожного фахівця. Тому їх не так багато.

Ми багато пишемо до Фонду Українського Радіо та проводимо публічні концерти. У нас є мистецькі цикли публічних концертів: у Симфонічному оркестрі це "Симфонічний мейнстрим" та "Я — віртуоз!", у хорі це "Постаті" та "Зустріч епох". Є два концертні цикли в Оркестру народних інструментів, час від часу відбуваються концерти Тріо бандуристок та маємо два класні цикли камерної музики, які базуються на запрошених виконавцях, — "Шедеври" й "Бенефіс". У нас завжди яскраві виконавці та цікавий контент для наших платформ.

Дуже важливою є робота із записами до Фонду Українського Радіо. Створені нами записи звучать як в українському ефірі, так і на платформах Європейської мовної спілки, де 55 членів спілки використовують ці записи для своїх національних ефірів. Є, наприклад, європейські країни, де всі суспільні канали — музичні. Це багато про що говорить. І це країни, які мають найвищий рівень достатку та ВВП на душу населення.

У нас також є гастрольні плани. Нещодавно оркестр та хор повернулися з Бельгії, де ми відкривали відомий щорічний Фестиваль симфонічної музики у Villers la Ville (Брюссель) та провели кілька концертів із найрізноманітнішою програмою.

Це дуже важливо, бо є прямою культурною дипломатією з колосальним іміджевим результатом для України та суспільного мовника. Представляючи Україну європейській публіці, ми говоримо з нею зрозумілою мовою музики, мовою гуманізму, мовою високих людських цінностей.

Це ще раз доводить, що українська культура інтегрована в європейську, світову. Вона органічно вплетена туди, вона там своя. Це зрозуміла для цивілізованого світу музика, мова, ідеологія.

Гуманна складова нашої культури дуже висока. Вона йде від людини. Так побудований наш етнос — від людини, від родини. Створити, подарувати дітям, а не забрати у когось, не загарбати. Нам не потрібно чужого. Ми самі своє зробимо і подаруємо нашим дітям. Діти — це майбутнє нашої країни. Я вірю, що висока гуманність мистецтва відновлює душу, виховує людство та рухає суспільство вперед.